Домашня тварина в домі – ризик алергії збільшується чи зменшується?
Домашні тварини, хоч і мають дуже сприятливий вплив на психосоціальний розвиток людини, також є значним джерелом алергенів. Джерела алергії оточують нас скрізь, де б ми не були, а не лише там, де перебували тварини. Вони легко переносяться на одяг і шкіру, прилипають до килимів і м’яких меблів, найбільш поширені в будинках і квартирах, де живуть пухнасті, оскільки хутро є основним носієм алергенних білків, найбільш поширених в сечі, слині та інших виділеннях [1,2].
Чи означає це, що проживання під одним дахом з домашніми тваринами наражає на небезпеку алергічних захворювань? Або, навпаки: згідно з алергічною гіпотезою, контакт з тваринами з раннього дитинства забезпечує своєрідну захисну парасольку і запобігає розвитку алергії?
З кінця 1990-х років аналізується роль перебування у безпосередній близькості до тварин у розвитку сенсибілізації та алергічних захворювань (астма, атопічний дерматит) у людей. Однак результати цих досліджень все ще не є остаточними і суперечливими. Крім того, їх важко порівнювати через відмінності в методології. Задіяна низка факторів, які важко оцінити (контакт з алергенами може бути прямим або опосередкованим, а тривалість та інтенсивність контакту варіюється і важко піддається визначенню) [3].
Що кажуть наукові звіти?
Наукові публікації з 2000 по 2009 рік здебільшого свідчать про те, що контакт з алергенами котів у ранньому дитинстві пов’язаний з підвищеною частотою сенсибілізації, але вона не супроводжується алергічними симптомами. На противагу цьому, ранній контакт з собакою асоціюється зі зниженою частотою чутливості до її алергенів [4]. На цьому тлі виділяються повідомлення групи дослідників із США, опубліковані в журналі JAMA. У 2002 році американці помітили, що контакт дитини на першому році життя з тваринами – особливо з кількома – може знизити ризик сенсибілізації до багатьох різних алергенів у подальшому дитинстві [5].
Подібні спостереження містяться в статті, опублікованій у 2015 році британцями, які на основі власних досліджень дійшли висновку, що утримання домашніх тварин (собаки, кота, гризунів) у будинку під час вагітності та в ранньому дитинстві знижує ризик сенсибілізації до котів і навіть до інших алергенів (трави, кліщів домашнього пилу) на 7-му році життя дитини [6]. Трьома роками раніше був опублікований докладний аналіз результатів дослідження, в якому взяли участь понад 22 000 європейських дітей. Згідно з цим аналізом, навіть дуже висока концентрація алергенів котів у домі не збільшує ризик сенсибілізації, але й не зменшує його [7].
У журналі «PLoS One» (2018) ми можемо знайти результати епідеміологічного перехресного дослідження, яке вивчало взаємозв’язок між кількістю домашніх тварин у оточенні дитини (6 місяців) і пізнішою сенсибілізацією (у віці 8–9 років). Дослідження показало, що ступінь алергії у дітей зменшується зі збільшенням кількості домашніх тварин. Взаємозв’язок стосувався алергії не тільки на тварин, але і на пилок (берези і трав). Тому автори припустили, що контакт із тваринами в ранньому дитинстві може захистити від алергії [8].
Цей же журнал повідомляє про результати нового японського дослідження (2023) щодо зв’язку між впливом різних видів домашніх тварин під час внутрішньоутробного розвитку або раннього дитинства та ризиком харчової алергії у дітей [9]. Висновки полягають у тому, що контакт із собаками знижує ризик розвитку алергії на яйця, молоко та горіхи. У свою чергу, звʼязок з котами знижує ризик алергії на яйця, пшеницю та сою. Контакт з хом’яком пов’язаний з підвищеною ймовірністю розвитку алергії на горіхи. Таким чином, взаємозв’язок між впливом домашніх тварин і харчовою алергією може відрізнятися залежно від виду тварини та типу корму [9].
Чи потрібно позбутися тварини через алергію?
З огляду на цю неоднозначність і складність питання, ні уникнення контакту з тваринами (що часто практикують люди з сімейною історією алергії), ні протилежне, тобто намагання якомога більше і раніше контактувати з алергенами тваринного походження, не рекомендуються як ефективні заходи для профілактики алергічних захворювань. З іншого боку, ізоляція від факторів, які посилюють симптоми, є основною стратегією лікування алергії, спрямованою на контроль вже наявних симптомів. Що ж робити, якщо у вас є домашня тварина, і у когось із ваших домочадців діагностовано алергічне захворювання? Чи є позбавлення від кота або собаки єдиним ефективним рішенням для контролю алергічного ринокон’юнктивіту?
Відповісти на такі питання складно. Рішення про утримання або вилучення собаки, кота чи іншої пухнастої тварини з дому повинно прийматися з урахуванням індивідуальної ситуації пацієнта, на основі спостереження за скаргами (тип, вираженість, обставини виникнення). Тут необхідна тісна співпраця з лікарем-алергологом, який буде давати рекомендації пацієнту і постійно їх коригувати.
Зменшення кількості алергенів – які є можливості?
Іноді, навіть у алергіків (з позитивними алергопробами), алергічні симптоми (кропив’янка, риніт, загострення астми тощо) не виникають або проявляються не завжди. У таких випадках немає підстав суттєво обмежувати контакт з улюбленцем. Однак, якщо скарги помітні і змушують нас втрутитися, завжди можна спробувати інші види рекомендованих заходів для зменшення впливу алергенів у приміщенні, перш ніж позбутися домашнього улюбленця.
Перш за все, варто відокремити простір, де може перебувати тварина, і, зокрема, переконатися, що вона не потрапляє до спальні [10]. Також корисно використовувати пилосос з HEPA-фільтром. Крім того, варто знати, що зараз доступні безпечні корми, збагачені пташиними антитілами, які зв’язують Fel d 1, основні алергенні білки кота. Їх використання в харчуванні котів може призвести до зменшення кількості алергенів, які вони виділяють [10].
Однак слід пам’ятати, що тваринні алергени дуже важко вивести. Алергенні частинки, що виділяються котами, міцно прилипають до поверхні тканин і предметів. Настільки, що їх можна виявити в приміщенні навіть через 10 років після того, як чотирилапого виселили [1].
Що ще можна зробити?
Якщо у вас діагностовано алергію, компромісним рішенням може бути вибір компанії іншої тварини, ніж та, на яку у вас алергія. Наявність симптомів після контакту з алергенами котів не обов’язково є обмеженням для контакту з собакою.
Щоб переконатися в цьому, варто скористатися можливостями, які пропонує компонентна (молекулярна) діагностика. Молекулярні тести дозволяють визначити, які саме молекули нас сенсибілізують (тільки собака виробляє 8 різних алергенних молекул, класифікованих і визнаних ВООЗ), а також оцінити ризик перехресних реакцій між алергенними білками окремих тварин. Вже описано цілий список алергенних білків хутрових тварин, і постійно відкриваються нові. Значна кількість з них використовується при проведенні імунологічних аналізів, відомих як алергологічні тести крові [1].
