На що може бути алергія? Огляд найпоширеніших алергенів

Алергія – це хибна тривога в нашому організмі. Зазвичай імунна система просто ігнорує пилок, частинки пилу чи компоненти косметики. Проте у людей, схильних до алергії, організм сприймає ці речовини як загрозу та запускає захисні механізми [1,2]. Найпоширеніший із них полягає у виробленні антитіл IgE. Коли ми знову контактуємо з алергеном, ці антитіла стимулюють клітини імунної системи (мастоцити) до вивільнення цілого каскаду медіаторів запалення, зокрема гістаміну [1,2]. Саме ці речовини викликають негайні симптоми, такі як:

• набряк слизової носа;
• водянисті виділення з носа;
• сильний свербіж шкіри;
• у крайніх випадках – анафілактичний шок [1,2].

Варто також знати, що організм має і механізм уповільненої реакції. У такому випадку розпізнавання «ворога» триває довше, тому, наприклад, висип після контакту з металом, що викликає алергію, може з’явитися на шкірі лише через кілька днів [3].

За оцінками, проблема харчової алергії стосується кожної десятої дорослої людини та приблизно 8% дітей [4]. Найбільше проблем спричиняє так звана «велика дев’ятка» харчових алергенів [5].

До неї належать:

• коров’яче молоко;
• яйця;
• арахіс;
• горіхи, що ростуть на деревах;
• соя;
• пшениця;
• риба;
• ракоподібні;
• кунжут [5].

Як організм реагує на контакт із «ворогом»? Вживання продукту, що викликає алергію, найчастіше призводить до сверблячої кропив’янки, різкого набряку губ і язика, а також до виражених шлунково-кишкових симптомів: блювання, спазматичного болю в животі та діареї [6].

У наймолодших найчастіше спостерігається алергія на білки молока та яєць, і на щастя, багато дітей із часом її «переростають», оскільки їхня травна система дозріває [7]. Натомість алергія на арахіс або морепродукти зазвичай зберігається протягом усього життя [7]. Людям з алергією потрібно дуже уважно читати етикетки продуктів, щоб уникати прихованих алергенів. У більш тяжких випадках рекомендується носити з собою автоін’єктор адреналіну [6].

У випадку алергії на арахіс або морепродукти все однозначно – необхідна сувора дієта без цих продуктів. Однак у повсякденному житті існує ще одна пастка. Іноді організм просто помиляється. Люди з алергією на пилок берези можуть відчувати сильне неприємне печіння в роті після вживання, наприклад, сирого яблука чи моркви [8]. Це відбувається тому, що білки в цих фруктах і овочах мають структуру, дуже подібну до білків пилку дерев. Імунна система не розрізняє їх і реагує однаково. Це явище називається перехресною реакцією [8].

Пилок і пил, що знаходяться в повітрі, є найчастішою причиною хронічного алергічного риніту та астми [9,10]. Типові симптоми -це не лише закладеність носа, а й виснажливі напади чхання, печіння та сльозотеча очей, а при астмі – виражена задишка та свистяче дихання.

У наших домівках беззаперечним лідером є кліщі домашнього пилу. Алергію викликає не сам пил, а білки, що містяться в тілі та екскрементах цих мікроскопічних павукоподібних [9]. Проблема існує цілий рік, але помітно посилюється взимку, коли ми рідше провітрюємо приміщення та вмикаємо опалення. Щоб зменшити кількість кліщів, варто прати постіль при температурі щонайменше 60°C і відмовитися від килимів та штор [11].

Симптоми інгаляційної алергії також можуть виникати через контакт із домашніми тваринами. Важливо зазначити, що алергію викликає не шерсть кота чи собаки, а специфічні білки, які містяться в слині, злущеній шкірі та сечі тварин [12]. Алергени кота є особливо проблемними: вони настільки дрібні та «липкі», що легко осідають на одязі. На меблях вони можуть зберігатися навіть протягом кількох місяців після того, як тварину вже забрали з дому [13].

На вулиці домінує пилок вітрозапильних рослин. Навесні нас атакує пилок дерев (таких як береза, вільха чи ліщина), на початку літа проблеми можуть спричиняти пилкові трави, а на початку осені – бур’яни, наприклад полин звичайний [14].

Список найпоширеніших повітряних алергенів завершують спори пліснявих грибів (наприклад, роду Alternaria або Cladosporium). Вони розвиваються у вологих, погано вентильованих місцях, але їхні спори також поширюються на відкритому повітрі. Особливо проблемними ці спори стають наприкінці літа та восени. У людей з алергією на плісняву, вони викликають сильний нежить і напади задишки [15].

Алергени можуть потрапляти до організму не лише з їжею або через вдихуване повітря. Іноді достатньо контакту шкіри з, на перший погляд, безпечною речовиною [16]. Така алергія має зовсім інший характер: сверблячі пухирі, болючі тріщини або почервоніння можуть з’явитися лише через 2–3 дні після контакту з алергеном. Це пов’язано з тим, що частинки спочатку повинні проникнути глибоко в епідерміс [16].

Головним «винуватцем» контактної алергії є нікель. Цей поширений і дешевий метал можна знайти майже всюди: у біжутерії, пряжках ременів, ґудзиках джинсів, а також у ключах і монетах [17]. Величезною проблемою сучасності є також косметика. Найчастіше алергічні реакції в ній викликають синтетичні ароматизатори та сильні консерванти, які виробники масово додають до вологих серветок, кремів і шампунів [18]. Дерматологи також дедалі частіше попереджають про сильні реакції на акрилати – хімічні речовини, що є основою дуже популярних гібридних лаків для нігтів [19].

Алергічний характер можуть мати також деякі реакції після укусу комахи (переважно з групи перетинчастокрилих, до яких належать бджоли, оси, веспи та шершні). У людини з алергією укус може призвести до небезпечного для життя анафілактичного шоку. Тому тим, хто має таку алергію, слід мати при собі набір для невідкладної допомоги з адреналіном в автоін’єкторі [21].

Іншою групою небезпечних алергенів є лікарські препарати. Реакції гіперчутливості найчастіше виникають після прийому, наприклад, антибіотиків групи бета-лактамів та лікарських засобів із групи НПЗЗ (нестероїдних протизапальних препаратів) [22].

Щоб ефективно та безпечно справлятися із симптомами, спочатку потрібно добре визначити причину проблеми. У разі підозри на інгаляційну або харчову алергію лікарі-алергологи призначають шкірні тести. Вони полягають у нанесенні на передпліччя крапель з різними алергенами та легкому проколі епідермісу, щоб перевірити, чи з’явиться почервоніння [20]. Корисними є також аналізи крові, які визначають рівень згаданих раніше антитіл IgE [20].

Якщо ж є підозра, що щось викликає реакцію шкіри при контакті, застосовують так звані патч-тести (аплікаційні тести). На спину наклеюють спеціальні пластирі, просочені різними речовинами. Їх знімають через 48 годин і оцінюють реакцію шкіри [20]. Точна діагностика є основою, адже вона дозволяє уникати небезпечних факторів і відкриває шлях до ефективного лікування.

Barbara Bukowska

__________________

Переклад: Соломія Пукаляк