Невидима мережа взаємозв’язків. Як розпізнати пилково-харчовий синдром?

Хоча діагностика PFAS на перший погляд не є «складною», на практиці вона може бути викликом. Це пов’язано, зокрема, з тим, що симптоми перехресної харчової алергії нічим не відрізняються від тих, які виникають при первинній алергії на певний продукт [2]. Ба більше, навіть на підставі класичних алергологічних тестів неможливо однозначно визначити, чи маємо ми справу з первинною харчовою алергією, чи з вторинною, що виникла внаслідок алергії на пилок [3].

Основою діагностики алергії завжди є ретельний клінічний анамнез.

Інформація щодо виду симптомів, часу їх виникнення та зв’язку з певними продуктами харчування або сезоном пилкування дає змогу лікарю запідозрити пилково-харчовий синдром. Однак самого анамнезу недостатньо для встановлення механізму алергічної реакції – необхідно провести відповідну діагностику[5].

Класичні методи, такі як шкірні прик-тести або визначення специфічних антитіл IgE у крові, є важливим елементом алергологічної діагностики, проте мають певні обмеження. Вони виявляють сенсибілізацію до екстракту алергену, тобто суміші багатьох різних білків, присутніх у певному джерелі алергену, без визначення конкретної молекули алергену, яка відповідає за симптоми алергії. А саме цей елемент має особливе значення у разі діагностики пилково-харчових синдромів [4,5].

Чому? Тому що на цій підставі лікар може визначити, чи симптоми алергії виникають унаслідок перехресної реактивності між білками зі схожою структурою, які містяться як у пилку рослин, так і в продуктах харчування, чи вони пов’язані з первинною сенсибілізацією до харчового алергену. Це, своєю чергою, впливає на подальшу тактику лікування.

Залежно від того, який білок є «винуватцем» симптомів, ми можемо, зокрема, оцінити ризик реакції після вживання різних продуктів харчування та скласти відповідні дієтичні рекомендації [4].

При пилково-харчовому синдромі симптоми алергії виникають унаслідок реакції імунної системи на рослинні білки зі схожою будовою, які містяться як у пилку рослин, так і в продуктах рослинного походження (фруктах, овочах, горіхах).

До них належать, зокрема, профіліни, білки родини PR-10, білки nsLTP та дефензини. Окремі родини білків, однак, відрізняються біологічними властивостями та стабільністю, що безпосередньо впливає на їхнє клінічне значення [5].

Профіліни належать до так званих паналергенів, тобто білків, які широко представлені в багатьох джерелах алергенів. Вони містяться в:

• пилку рослин,
• фруктах,
• овочах,
• горіхах.

Через високу структурну подібність профілінів різних видів рослин у цій групі спостерігається значна перехресна реактивність [6].

Алергічні реакції, пов’язані з профілінами, зазвичай мають легкий перебіг і часто обмежуються симптомами в ротовій порожнині. Маркером сенсибілізації до білків цієї родини є профілін тимофіївки лучної – білок Phl p 12. Самого виявлення sIgE до цієї молекули вже достатньо, щоб зробити висновок про сенсибілізацію також до інших профілінів (як пилкових, так і харчових), без необхідності визначати антитіла до інших білків цієї групи [6].

Важливо, що профіліни є термолабільними білками, а це означає, що вони легко руйнуються під впливом високої температури. Тому пацієнти, сенсибілізовані до профілінів, часто добре переносять продукти, піддані термічній обробці, наприклад варену моркву [6].

Також білки PR-10 пов’язані з виникненням пилково-харчового синдрому. За перехресну реактивність у цій групі білків відповідає первинна сенсибілізація до основного алергену пилку берези – білка Bet v 1. Його гомологи (білки зі схожою будовою) широко представлені в продуктах рослинного походження [7].

Симптоми PFAS, пов’язані з білками PR-10, зазвичай легкі та найчастіше виникають після вживання фруктів і овочів (так званий синдром «береза- фрукти»).

Крім того, як і профіліни, білки PR-10 чутливі до впливу високої температури, тому продукти, піддані відповідній термічній обробці, зазвичай добре переносяться пацієнтами [6].

Однак варто пам’ятати, що білки PR-10 також містяться в горіхах, і тому в людей з алергією на пилок берези часто виявляють сенсибілізацію до них. Така ситуація завжди викликає занепокоєння, оскільки алергія на горіхи зазвичай асоціюється з високим ризиком анафілаксії та потребує суворої елімінаційної дієти. У таких випадках особливо корисною є молекулярна діагностика, яка дає змогу визначити, чи це первинна, чи вторинна харчова алергія (наслідок первинної сенсибілізації до пилку берези) і на цій підставі спланувати відповідну тактику [7].

Білки nsLTP є ще одним прикладом рослинних паналергенів. На відміну від двох попередніх родин білків, їх розглядають переважно як харчові алергени, а маркером сенсибілізації є білок персика – Pru p 3 [8].

Вважається, що у випадку білків nsLTP первинною є сенсибілізація до харчового алергену, а вторинно до неї може розвинутися інгаляційна алергія.

Така ситуація стосується переважно регіону Середземномор’я. Однак сьогодні вважається, що PFAS, пов’язаний із сенсибілізацією до nsLTP, може виникати також при первинній сенсибілізації до пилку полину (білок Art v 3). Це явище трапляється рідше й стосується насамперед країн, розташованих за межами Середземноморського регіону [9].

У порівнянні з профілінами та білками PR-10, nsLTP є значно стабільнішими як щодо чутливості до високих температур, так і до травних ферментів

Тому алергія на цю групу білків пов’язана з підвищеним ризиком тяжких алергічних реакцій, тяжкість яких може варіюватися від синдрому алергії ротової порожнини до анафілаксії.

Більше того, реакції можуть виникати також після вживання продуктів, що зазнали термічної обробки [6].

У випадку білків nsLTP спостерігається різноманітна перехресна реактивність. Тому, на відміну від профілінів чи білків PR-10, корисним може бути визначення специфічних антитіл IgE до багатьох алергенних компонентів. Це дозволяє краще визначити справжнє джерело алергії, уникнути непотрібних елімінаційних дієт та ідентифікувати причину симптомів у пацієнта [10].

Останніми роками дедалі більше уваги приділяють також іншим групам рослинних білків, які можуть бути пов’язані з пилково-харчовим синдромом. До них належать, зокрема:

• дефензини,
• білки, подібні до тауматину (TLP),
• гіберелін-залежні білки (GRP),
• циклофіліни.

Їхнє клінічне значення все ще є предметом досліджень, однак молекулярна діагностика дає змогу дедалі точніше визначати їхню роль у виникненні перехресної алергії [4].

Особливу увагу останнім часом приділяють дефензину селери – білку Api g 7.

«Розголос» цієї молекули зумовлений тим, що сенсибілізація до неї пов’язана з високим ризиком тяжких алергічних реакцій. У цьому випадку первинним алергеном є молекула полину – білок Art v 1, звідси й назва синдрому: «полин–селера». Оскільки дефензини не чутливі до термічної та ферментативної обробки, необхідна сувора елімінаційна дієта [6].

Дотепер діагностика синдрому «полин–селера» ґрунтувалася лише на клінічному анамнезі та дослідженнях з екстрактами. Однак отримані результати часто були хибнонегативними, оскільки білок Api g 7 може бути відсутнім в алергенному екстракті селери. Проривом у його діагностиці може стати запроваджена нещодавно можливість визначення sIgE до Api g 7 [11,12].

Безперечно, молекулярні дослідження відіграють ключову роль у діагностиці пилково-харчових синдромів. В одному харчовому продукті, наприклад, у арахісі, може міститися багато різних алергенних білків, які пов’язані з різним ризиком алергічних реакцій. Деякі з них відповідають лише за легкі симптоми, що виникають унаслідок перехресної реакції з пилком рослин, тоді як інші можуть стати причиною тяжких системних реакцій. Розрізнити ці ситуації на підставі класичних досліджень з екстрактами часто неможливо.

___________________

Переклад: Соломія Пукаляк