Шкідник чи друг?
З одного боку, щури мають погану репутацію – їх асоціюють із брудом, хворобами та міськими каналізаційними системами. З іншого ж боку, вони дедалі частіше стають домашніми улюбленцями завдяки своїй інтелектуальності та дружелюбності. Водночас їх також використовують у лабораторіях для наукових досліджень. Отже, у людини є багато можливостей зіткнутися з цими тваринами та їхніми алергенами [1,3]. Чи можуть такі зустрічі мати серйозні наслідки?
Не лише шерсть - де насправді ховається алерген?
У випадку з щурами головним алергеном є білок під назвою Rat n 1. Всупереч поширеній думці, він походить не безпосередньо з шерсті, а з сечі та слини гризуна. Однак шерсть може бути носієм алергену, який тварина переносить на хутро, наприклад, під час миття [1,3,5]. Алергенні білки дуже малі, завдяки чому легко піднімаються в повітря (особливо під час прибирання, заміни кліток або годування тварин) і можуть утримуватися в ньому навіть понад годину [2].
Варто також знати, що Rat n 1 має подібну будову до:
- алергену миші (Mus m 1),
- деяких алергенів кота (Fel d 4), собаки (Can f 6) або коня (Equ c 1).
Це може пояснити, чому алергіки реагують на кілька видів тварин [1,3].

У зоні підвищеного ризику
Найбільш схильні до розвитку алергії люди, які мають частий, інтенсивний і тривалий контакт із щурами (науковці в лабораторіях, ветеринари та доглядачі тварин). Чим більше алергену в повітрі, тим більша ймовірність появи симптомів. Особливо високі концентрації з’являються під час чищення кліток, заміни підстилки або роботи з активними тваринами [1,2,4].
Велике значення має також індивідуальна схильність до алергії. Більш вразливими є особи з атопією, з алергіями в родині, з генетичною схильністю, а також ті, хто вже має алергію на інших тварин, наприклад, на котів або собак [1,2,3,4].
Алергія на щурів
Алергія на щурів може виникнути в результаті безпосереднього контакту з твариною або після вдихання аероалергенів, що походять від неї. Найпоширенішими симптомами алергії є нежить, чхання, свербіж та кон’юнктивіт. Також можуть виникнути шкірні реакції у вигляді кропив’янки або сверблячого плямисто-пухирчастого висипу. У деяких випадках розвивається астма [1,2,4].
Хоча більшість алергічних реакцій мають легкий або помірний перебіг, у рідкісних випадках може розвинутися тяжка алергічна реакція – анафілаксія. У науковій літературі описано випадок 48-річної працівниці лабораторії, яку під час роботи вкусив щур. Вже через 5 хвилин у неї з’явилося сильне почервоніння шкіри, а потім кашель, стиснення в грудній клітці та задишка. Симптоми зникли через кілька годин після введення протиалергічного препарату та інгаляційного бронхолітика [4].

Діагностика
Алергію на щурів діагностують насамперед на основі бесіди з пацієнтом та його симптомів. Крім того, проводяться обстеження, які можуть підтвердити або виключити алергію. Найчастіше це:
- пункційні шкірні тести, тобто нанесення на передпліччя крапель з алергенами та прокол шкіри, щоб перевірити, чи з’явиться реакція у вигляді пухиря та почервоніння,
- аналіз крові, який показує, чи виробляє організм спеціальні антитіла проти білків щура [1].
Як впоратися з алергією на щурів?
Лікування алергії на щурів полягає головним чином у обмеженні контакту з алергенами. Специфічних препаратів для десенсибілізації не існує, тому специфічна імунотерапія не проводиться. У разі легких та помірних симптомів зазвичай достатньо зменшити вплив алергену, тоді як при більш тяжких реакціях може знадобитися повне усунення контакту з твариною. У лабораторіях рекомендується використовувати клітки з індивідуальною вентиляцією, відповідну фільтрацію повітря та засоби індивідуального захисту, такі як маски, рукавички та захисний одяг [1,2].

У домашніх умовах найефективнішим способом зменшення симптомів алергії є видалення тварини. Рівень алергенів тоді поступово знижується, зазвичай протягом 4–6 місяців, хоча інтенсивне прибирання може прискорити цей процес. Якщо щур залишається в будинку, краще обмежити його доступ до спальні, використовувати фільтри HEPA, регулярно пилососити приміщення та міняти постільну білизну кожні два тижні. Завдяки цьому концентрація алергенів у повітрі буде меншою [1,2].
Agnieszka Stańczak
___________________
Переклад: Соломія Пукаляк






