Коротко
- Інгаляційна алергія на пилок полину може бути пов’язана з перехресними реакціями, наприклад після вживання селери або спецій (зокрема кмину, коріандру чи анісу).
- Які симптоми? Від легкого печіння в ротовій порожнині до небезпечної для життя анафілаксії.
- Чому це відбувається? Причиною є конкретні білки – термостійкі алергени (наприклад, nsLTP і дефензини) можуть спричиняти найтяжчі реакції. Деякі люди переносять термолабільні білки (наприклад, PR-10) після термічної обробки продукту.
- Що робити? Ключем до встановлення причини є точна діагностика. Для деяких пацієнтів ефективною може бути алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ) проти полину. У разі ризику тяжкої реакції важливо мати при собі адреналін.
Що пов’язує пилок зі спеціями?
Синдром «полин–селера–спеції» (англ. mugwort–celery–spice syndrome, MCSS) є однією з форм пилково-харчового синдрому.
У цьому випадку первинна сенсибілізація дихальних шляхів до пилку полину призводить до вторинних алергічних реакцій після вживання деяких овочів і спецій, насамперед селери та рослин родини Apiaceae. Найчастіше це стосується пацієнтів, сенсибілізованих до пилку Artemisia vulgaris – одного з основних алергенів бур’янів у Центральній Європі [1,2].
Перехресна реактивність при MCSS зумовлена структурною подібністю між алергенами пилку полину та білками, що містяться в селері (Apium graveolens) і таких спеціях, як:
- коріандр,
- кмин,
- кріп,
- аніс.
У цьому процесі беруть участь різні родини рослинних білків, зокрема профіліни, білки PR-10, неспецифічні білки-переносники ліпідів (nsLTP) та дефензини [2–4]. Багато з цих алергенів були ідентифіковані та описані в базі даних WHO/IUIS Allergen Nomenclature [5].
У класичних PFAS, наприклад у комплексі «береза–фрукти», переважають термолабільні алергени з родини PR-10. Симптоми в цьому випадку зазвичай мають місцевий характер і обмежуються ротовою порожниною (OAS). Однак у MCSS важливу роль відіграють також стабільні алергени, такі як nsLTP та дефенсини, які можуть спричиняти системні реакції, зокрема анафілаксію [3,6,7].
Клінічне значення цього синдрому посилюється тим, що селера в Європейському Союзі належить до алергенів, інформація про які має обов’язково зазначатися на етикетці харчових продуктів [8].
Її широко використовують у кулінарії, а також у багатьох перероблених продуктах (наприклад, бульйонах, сумішах спецій чи готових стравах). Розвиток компонентної діагностики (англ. component-resolved diagnostics, CRD) сьогодні дає змогу точніше оцінити профіль сенсибілізації та виявити пацієнтів із вищим ризиком тяжких реакцій [2,5].
Мета цієї статті – представити сучасні знання про молекулярні механізми синдрому «полин–селера–спеції», його клінічні прояви, а також можливості діагностики та лікування.
Частота поширення
Алергія на пилок полину (Artemisia vulgaris) належить до найпоширеніших алергій на бур’яни в Європі, особливо в її центральній та східній частинах. За оцінками, вона стосується приблизно 10–20% загальної популяції, а серед людей із сезонним алергічним ринітом може перевищувати 30% [9,10]. Період цвітіння зазвичай припадає на кінець літа та початок осені.
У частини пацієнтів із алергією на полин також виникають симптоми після вживання селери або спецій із родини Apiaceae. У клінічних дослідженнях харчові реакції спостерігали приблизно у 20–40% таких людей [7,12].
Алергія на селеру належить до поширеніших харчових алергій у дорослих у Європі.
У популяційних дослідженнях заявлена гіперчутливість становить приблизно 2–6%, тоді як підтверджена IgE-залежна алергія є рідшою і стосується менш ніж 1% популяції [12]. Тяжкі системні реакції трапляються відносно рідко, але можуть виникати та становити серйозну загрозу для здоров’я [11,14].
Алергени полину
Пилок Artemisia vulgaris містить кілька добре охарактеризованих молекулярних алергенів [5].
- Art v 1– основний алерген полину та маркер первинної сенсибілізації до цього пилку. Належить до родини дефензиноподібних білків і пов’язаний із перехресними реакціями на селеру [13,14,16].
- Art v 2 – білок із активністю, подібною до пататину, що має менше клінічне значення [2].
- Art v 3 – належить до родини неспецифічних білків-переносників ліпідів (nsLTP). Стійкий до дії температури та травних ферментів, тому може бути пов’язаний із тяжчими системними реакціями [3,15].
- Art v 4 – профілін, тобто рослинний паналерген із широкою перехресною реактивністю. Найчастіше спричиняє легкі симптоми синдрому оральної алергії [4].
Алергени селери
Селера (Apium graveolens) є одним із найважливіших харчових алергенів у Європі [8].
- Api g 1 – білок із родини PR-10, гомолог основного алергену берези (Bet v 1). Зазвичай спричиняє легкі симптоми в ротовій порожнині [7].
- Api g 2 і Api g 6 – належать до родини nsLTP і стійкі до дії температури та травлення, тому можуть спричиняти системні реакції [3,15].
- Api g 4 – профілін селери, який переважно відповідає за легкі симптоми ОАС [4].
- Api g 5 – глікопротеїн із високою молекулярною масою, який історично вважався одним з основних алергенів селери [12].
- Api g 7 – дефензин селери. Демонструє сильну кореляцію з антитілами IgE проти Art v 1 і вважається важливим маркером тяжчих алергічних реакцій у пацієнтів із алергією на полин [14,16].
Значення молекулярного профілю
Тип сенсибілізації до окремих алергенних білків може впливати на перебіг захворювання. Алергени з родин PR-10 і профілінів зазвичай чутливі до температури та швидко руйнуються в травному тракті. Найчастіше вони спричиняють легкі симптоми в ротовій порожнині після вживання сирих продуктів [2,6].
Натомість стабільні алергени, такі як nsLTP і дефензини, зберігають свою структуру також після термічної обробки. Через це вони можуть спричиняти системні реакції, зокрема анафілаксію [3,14–16].
Компонентна діагностика (CRD) дає змогу виявити специфічні антитіла IgE до конкретних алергенів, таких як Art v 1, Art v 3, Api g 1 або Api g 7. Це дозволяє краще оцінити ризик алергічних реакцій і підібрати відповідні дієтичні рекомендації [2,10].
Симптоми - від кропив’янки до анафілаксії
Найчастішим проявом синдрому «полин–селера–спеції» є синдром оральної алергії (ОАС), що включає свербіж і набряк губ, язика та піднебіння після вживання сирої селери або спецій [17].
У частини пацієнтів також можуть виникати:
- кропив’янка або ангіоневротичний набряк,
- симптоми з боку травного тракту (нудота, блювання, біль у животі) [7].
У разі алергії на стабільні алергени (nsLTP або дефензини) можуть виникати системні реакції, зокрема анафілаксія [3,11,14–16]. Ризик тяжкого перебігу підвищують такі фактори, як фізичне навантаження, алкоголь або нестероїдні протизапальні препарати [1].
Діагностика
Діагностика ґрунтується насамперед на ретельному збиранні клінічного анамнезу щодо симптомів, що виникають після вживання певних продуктів, а також на сезонності інгаляційної алергії [2].
На практиці застосовують:
- шкірні прик-тести (SPT) з алергенами пилку полину та селери,
- тести prick-by-prick зі свіжими продуктами,
- визначення специфічних IgE у крові [7].
Все більшу роль відіграє молекулярна діагностика (CRD), яка дозволяє визначити профіль алергії на окремі алергенні компоненти [2,10]. У деяких випадках також проводять пероральний провокаційний тест у контрольованих умовах [1].
Лікування та ведення
Основою лікування є уникнення продуктів, що спричиняють симптоми. Обсяг елімінації має бути адаптований до профілю сенсибілізації та тяжкості реакцій [1,2]. У частини пацієнтів із алергією на термолабільні алергени можлива переносимість продуктів, які пройшли термічну обробку. Для симптоматичного лікування застосовують антигістамінні препарати. Пацієнти, які перенесли системну реакцію, повинні мати при собі автоін’єктор адреналіну та пройти навчання щодо дій у разі анафілаксії [1]. У деяких пацієнтів ефективною може бути специфічна імунотерапія алергенами пилку полину, яка може зменшити симптоми інгаляційної алергії [2].
Що варто знати?
Синдром «полин–селера–спеції» є важливою формою пилково-харчового синдрому, що виникає внаслідок перехресної реактивності між алергенами пилку полину та білками, присутніми в селері й спеціях із родини Apiaceae. Симптоми можуть варіюватися від легкого синдрому оральної алергії до тяжких системних реакцій.
Клінічне значення синдрому значною мірою залежить від профілю сенсибілізації до конкретних молекулярних алергенів, таких як Art v 1, Art v 3, Api g 1 або Api g 7. Застосування компонентної діагностики дає змогу точніше оцінити ризик алергічних реакцій і забезпечує більш індивідуальний підхід до лікування та дієтичних рекомендацій.
Д-р наук Natalia Ukleja-Sokołowska
______________________
Переклад: Соломія Пукаляк
