Алергія на антибіотики. Не тільки пеніцилін є алергеном

Антибіотики належать до препаратів, які найчастіше викликають алергічні реакції [1]. Вони відіграють значну роль у розвитку так званих синдромів поліпрагмазії [8].

β-лактамні антибіотики

β-лактамні антибіотики (і особливо пеніциліни) є провідними антибіотиками [2], що пов’язано з їх широким застосуванням. Вони є найчисленнішою групою препаратів, що застосовуються для лікування бактеріальних інфекцій – в тому числі тих, що мають важкий перебіг і складну локалізацію, наприклад, ендокардиту [3].

Ці антибіотики проявляють активність проти стафілококів (крім штамів, що виробляють пеніциліназу), стрептококів (крім ентерококів) або палички пневмонії [4]. Застосовуються для лікування поширених захворювань – як у дорослих, так і у дітей. Лікарі призначають їх при інфекціях верхніх і нижніх дихальних шляхів, придаткових пазух носа, середнього вуха, ротової порожнини та сечостатевих шляхів, серед іншого [4].

β-лактамні антибіотики поділяються на пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми та монобактами. До пеніцилінів належать популярні антибіотики широкого спектру дії ампіцилін, амоксицилін та піперацилін [3]. Цікаво, що вони викликають шкірні реакції у 80-90% пацієнтів з інфекційним мононуклеозом [5].

IgE-опосередкована гіперчутливість до пеніцилінів є найбільш вивченим механізмом серед усіх видів медикаментозної алергії [8]. Алергія на пеніцилін становить від 6 до 25% усіх зареєстрованих реакцій на ліки. Для всіх β-лактамних антибіотиків задекларована частка алергічних реакцій становить 15%. Однак ця поширеність не підтверджується верифікаційними дослідженнями [14].

Макроліди та фторхінолони

Другою групою антибіотиків, які можуть викликати алергічні реакції, є макроліди (наприклад, еритроміцин, кларитроміцин або азитроміцин) [7]. Макроліди викликають сенсибілізацію набагато рідше. Однак вони взаємодіють з іншими препаратами. Тому при лікуванні інфекцій дихальних шляхів їх призначають пацієнтам з алергією негайного типу на β-лактами [6].

Останнім часом все частіше повідомляють про гіперчутливість до фторхінолонів. Це може бути пов’язано з їх дедалі ширшим застосуванням у терапії [8]. Фторхінолони показали високу ефективність проти лікарсько-стійких штамів бактерій [9].

Реакція на антибіотик може бути негайною (протягом години) або уповільненою. Вона не завжди виникає після першого контакту з препаратом (у випадку IgE-опосередкованої реакції симптоми проявляються при наступних контактах) [2]. Алергія приймає різні форми – може обмежуватися ураженням шкіри або переростати в системну реакцію з фульмінантним перебігом [12].

Симптоми алергії на антибіотики включають:

• макулопапульозну еритему,
• гостру кропив’янку,
• персистуючу еритему,
• ангіоневротичний набряк,
• анафілаксію від помірного до тяжкого ступеня (приблизно у 8% випадків) [13],
• тяжкі медикаментозні реакції, наприклад, токсичний епідермальний некроліз [8].

Реакції негайного типу зазвичай проявляються кропив’янкою та/або ангіоневротичним набряком, свистячим диханням та ринореєю [10]. При цих механізмах кожна наступна експозиція алергену пов’язана з підвищеним ризиком розвитку анафілаксії, що загрожує життю [10]. З іншого боку, реакції уповільненого типу частіше проявляються у вигляді макулопапульозної еритеми, ніж реакції негайного типу [2].

Підкреслюється, що алергія на пеніцилін – це гіпердіагностика, яка призводить не лише до витрат, але й до наслідків для здоров’я [8]. Інші антибіотики дорожчі та токсичніші за нього. Існує плутанина між термінами “гіперчутливість”, “сенсибілізація” та “алергія”. А при алергії необхідно враховувати ризик перехресних реакцій, наприклад, між пеніцилінами та іншими β-лактамними антибіотиками, які мають схожу структуру [11].

Як наслідок, не тільки пеніцилін, але й інші β-лактами часто виключаються з лікування [8]. Це, в свою чергу, має такі наслідки, як генерація антибіотикорезистентних штамів [14].

Проблема виникає через те, що діагноз алергії на антибіотики часто базується виключно на даних анамнезу. Між тим, анамнезу недостатньо для постановки діагнозу [8].

Як серед пацієнтів, так і серед лікарів існує недостатня обізнаність про те, що не всі види гіперчутливості є алергією. Серед тих, у кого діагностовано алергію на антибіотик, приблизно 1-3% дітей і 10% дорослих не виявляють симптомів алергії під час перорального прик-тесту [11]. Це свідчить про помилковий діагноз. Лише у невеликого відсотка пацієнтів алергія на антибіотики підтверджується доступними методами діагностики [14].

У діагностиці алергії на антибіотики використовуються такі методи, як:

• шкірні та прик-тести,
• лабораторні дослідження (визначення sIgE в крові),
• тест трансформації лімфоцитів (ТЛТ),
• провокаційні тести (в умовах стаціонару) [8].

Основним методом є шкірне тестування, яке проводиться через 4-6 тижнів після контакту з препаратом [8]. У дітей з підозрою на алергію рекомендується таке ж лікування, як і у дорослих [8].

У разі гіперчутливості до препарату з групи β-лактамів доцільно підібрати альтернативний антибіотик з тієї ж групи. Алергологи підкреслюють, що не слід поспішно виключати всі β-лактамні антибіотики [8,14]. При алергії на пеніцилін зазвичай добре переносяться карбапенеми та монобактами [10].

Реакції гіперчутливості на антибіотики у дітей можуть бути набагато важчими, ніж у дорослих [10]. У дослідженні, яке включало пацієнтів дитячого віку (до 12 років), протягом 3 місяців було зареєстровано 30 гострих медикаментозних реакцій. До 60% цих дітей були віком до 1 року. Більшість реакцій (67%) виникли після прийому антибіотика [10]. Переважаючими проявами були шкірний висип та кропив’янка (37%). Менш поширеними були:

• лихоманка,
• озноб,
• блювання,
• анафілаксія (летальний випадок в однієї дитини).

Існує тенденція класифікувати будь-яку несподівану реакцію на ліки у дітей як алергію. Тим часом, шкірні симптоми при застосуванні антибіотиків часто є наслідком супутньої вірусної інфекції. Це пов’язано з нез’ясованою взаємодією антибіотика та вірусу [11].

Опубліковані результати дослідження, проведеного в групі дітей, госпіталізованих у відділення невідкладної допомоги з приводу реакції на β-лактамний антибіотик. У більшості була виявлена вірусна інфекція. Також було проведено діагностичне обстеження на алергію, яке дало підстави класифікувати лише 7% цих дітей як алергіків на отриманий антибіотик [11].

Aleksandra Lipiec